За даними ЮНІСЕФ, більше 750 шкіл були зруйновані або постраждали під час конфлікту на Донбасі. Це приблизно в 1,5 рази більше загальної кількості шкіл в Києві. Багато шкіл на сході України були змушені призупиняти заняття через бойові дій. Тільки в минулому році з цієї причини тимчасово припиняли роботу близько 50 шкіл.

Війна і школи

Щоб зрозуміти масштаб проблеми, звернемося до фактів. За підсумками 2013-2017 рр Україна увійшла у вісімку країн-лідерів за кількістю збройних атак на школи. Наші сусіди по рейтингу ─ Афганістан, Сирія і Південний Судан. [1]І хоча в порівнянні з початком конфлікту, кількість нападів зменшилася,2019 рік знову показав чотириразове зростання атак на навчальні заклади на Донбасі в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року. Наприклад,в селі Золоте, місцева школа з початку року потрапила під обстріл 8 разів.
Україна також знаходиться в списках країн, на території яких зафіксовано залучення дітей до бойових дій, а освітні установи використовувалися для військових потреб. Розташовуючись в навчальних закладах ─ навіть занедбаних ─ військові можуть перетворити цивільний об’єкт в легітимну для противника ціль.
Особливість збройного конфлікту на сході України ще й в тому, що лінія фронту проходить по околицях великих міст, а щільність населення в регіоні до війни була найвищою в країні. Незважаючи на значний відтік населення, близько 400000 людей до сих пір живуть уздовж лінії фронту. Військові дії ведуться серед будинків, шкіл, водонапірних станцій і заводів. За такої щільності заселення не завжди можливо зрозуміти ─ чи була атака на заклад освіти навмисною або це наслідки невибіркового обстрілу?А може школа стала «супутньою жертвою» через військових, які перебували поблизу?

Арифметика збитків

Ще складніше оцінити довгострокові наслідки атак на освіту. Через перерви у навчанні діти відстають від однолітків, їм складніше вступити до ВНЗ і знайти гідну роботу. Від’їзд кваліфікованих вчителів із зони конфлікту знижує якість освіти. Відсутність функціонуючої школи в населеному пункті поступово призводить до того, що звідти їдуть усі сім'ї. Це позначається на перспективах розвитку і відновлення території і перспективи мирного врегулювання.

Збройний конфлікт відволікає потенційні державні інвестиції в освіту на військові витрати. Навіть коли настає мирний час,як показує практика, відновлення шкіл йде дуже повільними темпами. Наприклад, в Сьєрра-Леоне,за десятиліття громадянської війни була значно зруйнована інфраструктура освіти. Через три роки після закінчення конфлікту, 60% шкіл все ще потребували суттєвого відновлення.[2]

У Чечні, в середині 2010-х,діти продовжували вчитися в три зміни, а класи були переповнені через брак шкіл. І це через більш ніж 10 років після закінчення активної фази бойових дій. У 1999-2008 рр. збройний конфлікт пережили 35 країн, в тому числі 30 країн з низьким рівнем доходів. Згідно з даними ЮНЕСКО, рівень грамотності молоді для бідних країн, яких зачепив конфлікт, становить 79%. Для порівняння це на 14% нижче ніж в інших бідних країнах.[3]Як ми бачимо,наслідки війни серйозно позначаються на рівні освіти молоді. Про сталий економічний розвиток в подібних умовах говорити не доводиться.

Захист права на освіту:перспективи і підводні камені

Чотири роки тому в Норвегії 37 країн підписали Декларацію про безпечні школи. Сьогодні таких країн вже90. [4]Хоча Декларація не носить обов’язкового характеру, країни ─ від Австрії і Швеції до Вірменії, Афганістану і Ємену заявили, що будуть «прагнути забезпечувати безперервність освіти під час збройного конфлікту». В додаткових «Інструкціях по захисту шкіл і університетів від використання у військових цілях» говориться, що функціонуючі школи і університети ─ в тому числі, коли в них немає учнів ─ не повинні використовуватися військовими формуваннями в збройних конфліктах, розташуватися в покинутій школі можна тільки в разі крайньої військової необхідності і на максимально короткий термін. Навіть якщо противник розташовується в навчальному закладі,в порушення цих правил, необхідно переглянути всі альтернативні варіанти перш ніж починати атаку. Уряд України також розглядає можливість підписання Декларації.

Як бути, якщо порушення вчиняють представники недержавних груп?

Конвенції та декларації підписуються державами, відповідно існують механізми контролю того, як держави їх виконують ─ нехай і не завжди ефективні. Але на сьогодні більшість збройних конфліктів у світі носять неміжнародний характер ─ 51 з 69 в 2018році.[5] У конфліктах все частіше задіяні недержавні збройні актори. Як бути з ними? Вони не можуть підписати міжнародну Декларацію.

Виходом в такій ситуації може стати звернення до норм міжнародного гуманітарного права,Женевських Конвенцій і Протоколів до них, які кажуть, що закони війни поширюються на всіх учасників збройного конфлікту, як представників державних, так і недержавних збройних сил,так само як і відповідальність за порушення цих законів. Організація «Женевський заклик»,будучи членом Глобальної коаліції по захисту навчальних закладів від нападів,у 2010році розробила «Зобов’язальний акт про захист дітей від наслідків збройного конфлікту». Цей документ в односторонньому порядку можуть підписати недержавні групи, взявши на себе зобов’язання захищати дітей і освіту в умовах війни.[6]

На сьогодні 26 недержавних збройних груп по всьому світу підписали такий «Зобов’язальний акт». Деякі збройні групи роблять власні заяви в односторонньому порядку. Наприклад, в квітні 2014 року Начальник штабу Верховного військової ради Сирійської вільної армії заявив:«Навмисний напад на [...] школи і їх окупація збройними силами є прямим порушенням внутрішнього і міжнародного права [...]. Вільна сирійська армія повністю підтримує демілітаризацію всіх шкіл, [...] використовуваних у військових цілях. Ми готові працювати з міжнародним співтовариством для забезпечення негайної і повної демілітаризації всіх шкіл, [...] що перебувають під нашою юрисдикцією».[7]

Перший крок у вирішенні будь-якої проблеми ─ визнати, що вона існує. Атаки на освіту на сході України ─ величезна проблема з довгостроковими наслідками. Всім учасникам конфлікту на Донбасі слід це визнати і взяти на себе зобов’язання щодо захисту дітей і їх права на безпечну освіту,утриматися від заняття шкіл або розміщення в небезпечній близькості від них, а також не здійснювати атаки на школи, університети, учнів і вчителів.
________________________________________
[1] Доповідь Глобальної коаліції по захисту навчальних закладів від нападів за 2013-2017 роки.
[2] World Bank, Education in Sierra Leone: Present Challenges, Future Opportunities, Africa Human Development Series, 2007, p68
[3] https: // unesdoc. unesco. org / ark: / 48223 / pf 0000190743_ rus
[4] http://www.protectingeducation.org/guidelines/support
[5] War Report, 2018. Geneva Academy.
[6] https://genevacall.org/wp-content/uploads/dlm_uploads/2013/12/DoC-Protecting-children-in-armed-confl...
[7] https://genevacall.org/wp-content/uploads/dlm_uploads/2017/12/GC-research-on-education.pdf